Збираємось до школи

Психологічна готовність дитини до навчання

Сім’ю майбутнього першокласника чекають серйозні зміни – дитина готується вступити до школи. І багато в чому успішність дитини залежить від правильної батьківської позиції. Саме в першому класі і діти і батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини, адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач.

Дехто з батьків вважає, що дитину можна підготувати дуже швидко перед самою школою, посилено займаючись. Але це рішення не можна вважати правильним, тому що така «швидка підготовка» може сприяти психологічному перевантаженню дитини. Саме тому завдання батьків, в міру своїх сил і можливостей, намагатися підготувати дитину до школи – заздалегідь, щоб поліпшити їй подальше навчання та попередити шкільну неуспішність.

Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.

Складовими психологічної готовності є:

-особистісна;

-вольова;

- інтелектуальна.

Особистісна готовність – мотиваційна і комунікативна – виявляється у відношенні дитини до школи, до навчання, до вчителя і до самого себе. У дітей має бути позитивна мотивація до навчання в школі. (Мотивація – це внутрішня спонука щось робити.)

Як правило, всі діти хочуть йти до школи, сподіваються бути хорошими учнями, отримувати гарні оцінки. Але приваблюють їх різні чинники.

Одні говорять: «Мені куплять портфель, форму», «Там навчається мій друг»…Проте, це все зовнішні прояви. Важливо, щоб школа приваблювала своєю головною метою – навчанням, щоб діти говорили: «Хочу навчатися читати», «Буду добре вчитися, щоб, коли виросту, стати…»

Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ – ігор. В кімнаті, де виставлені іграшки, дитині пропонуєте їх роздивитися. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтесь і запитуєте, що хоче дитина: слухати казку далі чи гратися іграшками. Висновок такий: якщо дитина хоче йти гратися – у неї переважає ігровий мотив. Діти з пізнавальним інтересом хочуть слухати казку далі.

Формуванню мотиваційної готовності сприяють різноманітні ігри, де активізуються знання дітей про школу. Наприклад: «Збери портфель», «Я йду до школи», «Що у Незнайка в портфелі». Отже мотиваційна готовність – це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль. Для цього важливо, щоб школа подобалась своєю головною метою – навчанням.

Особистісна готовність включає в себе і вміння спілкуватися з однолітками та вчителями і бажання бути доброзичливими, не проявляти агресії, виконувати роботу разом, вміти пробачати.

Емоційно – вольова готовність – включає в себе вміння дитини ставити перед собою мету, планувати свої дії, оцінювати свої результати, адекватно реагувати на зауваження.

Дитину чекає нелегка напружена праця. Від неї будуть вимагати робити не тільки те, що хочеться, а й те, що треба: режим, програма. Діти 6-ти років, які психологічно готові до школи, здатні відмовитися від гри і виконати вказівку дорослого.

Привчання дошкільників до посильної праці

Значна частина батьків, прагнучи дати дитині до вступу до школи якомога більше знань, забувають (або не вважають

за потрібне) залучати дітей до посильної праці вдома. Виходить, як багато знати і йти до школи навчатись, то дитина доросла, а виконувати нескладні трудові обов’язки — маленька? У результаті, як зауважує Ганна Бєлєнька,

кандидат педагогічних наук, після завершення періоду дошкільного дитинства часто отримуємо інтелектуально розвинену і фізично міцну дитину, яка залишається «маленькою» протягом усього періоду навчання у початковій школі: не вміє себе обслуговувати — одягнутись, скласти портфель, спланувати власну діяльність тощо.

Вчителі початкових шкіл стверджують, що діти, які прийшли до школи з дошкільного навчального закладу, більш привчені до трудової діяльності і можуть обслуговувати себе. Натомість переважна кількість дітей, які виховувалися у сім’ях, навіть при елементарній підготовці до наступного уроку: сховати один підручник, витягти інший, приготувати олівці, фарби тощо — потребують допомоги. Вчитель сам підходить до дитини і викладає з портфеля підручник, зошит, пенал…. Тому діти, не привчені з дитинства до посильної праці, стають надзвичайно залежними від найближчого оточення, насамперед, від дорослих. У молодшому шкільному віці набагато важче, ніж у дошкільному, формуються такі риси, як самостійність та відповідальність.

Дитина входить у шкільне життя з упевненістю, що всі їй допоможуть виконати домашнє завдання, справитися з іншими шкільними обов’язками: батьки, інші родичі. У виконанні деяких «шкільних справ» вона сподівається на допомогу інших дітей і дуже ображається і обурюється, якщо їхні думки з приводу такої ситуації не співпадають. Крім того, дитина, яка багато чого не вміє і весь час просить допомоги, часто стає об’єктом кепкувань інших дітей. Тож шкільне життя дитини може стати для неї психологічно травматичною ситуацією, і вона може відмовлятися йти до школи. Причина такого явища криється у тому, що, попри достатній фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, в дошкільному дитинстві не відбулося її соціального зростання: вольові і моральні якості не знайшли свого застосування у реаліях щоденної діяльності.

Саме тому формування повноцінної навчальної діяльності, позитивного ставлення до неї, а також формування навчальної мотивації залежать від достатнього розвитку трудової діяльності, оскільки вольовий аспект і необхідність докладати зусилля споріднюють обидва види діяльності.

Виховання самостійності у дошкільників

Психологи також зауважують, що батькам майбутніх першокласників слід бути готовими до того, що з моменту вступу до школи дитині потрібно давати більше самостійності, не намагатися постійно контролювати її. Перший клас — це перший у житті дитини крок до незалежності. І тут батьки роблять дві помилки:

*надають дитині цілковиту свободу — «Ти тепер вже дорослий і сам будеш відповідальним за свої вчинки»;

* надмірно контролюють навчання дитини — найбільш поширена ситуація. Багато батьків вважають, що навчання у початковій школі, чи бодай перші два класи, треба разом з дитиною «відсидіти», «відучитися», щоб «не втратити момент успішності». Така ситуація розгортається за типовим сценарієм.

Дитина сідає готувати уроки, мама сідає поряд. І поки дитина виписує літери, цифри, мама «контролює процес»: робить зауваження, заставляє переписувати, докоряє у неуважності.

І виходить, що у дитини не з’являється взагалі ніяких навичок самостійності. Якщо дитина вміє боротися за свою територію, то, найпевніше, вона буде саботувати заняття — дивитися у вікно, демонстративно позіхати, тобто робити все, щоб не виконати завдання. І все це через те, що її власна мотивація буде похована під необхідністю, продиктованою дорослими. Але ж дитина і сама прагне , робити уроки, тому що хоче навчатись, відчуває себе відповідальною: їй дали завдання, вона хоче його виконати. Але робити його стане тоді, коли сама захоче. Тому, перш ніж багато разів суворо нагадувати дитині, щоб сідала за виконання завдання, батькам слід замислитися, чи не відіб’ють вони у дитини бажання вчитися або чи не отримають вони учня, який стане вчитися лише для того, щоб батьки були задоволені.

Останнє літо перед школою ...

Чудовий педагог В. О. Сухомлинський так писав про значення здоров'я в житті школяра:

«Я не боюся ще і ще раз повторити: турбота про здоров'я — це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, рівень знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої тривоги і турботи про дітей протягом перших 4 років навчання, то половина їх — про здоров'я. Піклування про здоров'я неможливе без постійного зв'язку із сім'єю. Більшість бесід із батьками, особливо в перші 2 роки навчання дітей в школі, — це бесіди про здоров'я малюків...

...Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85 % всіх неуспішних учнів головна причина відставання полягає у навчанні — поганий стан здоров'я, якесь нездужання або захворювання, зазвичай абсолютно непомітне і таке, що піддається лікуванню тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря та вчителя.

Приховані, замасковані дитячою жвавістю, рухливістю нездужання і захворювання серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові — дуже часто є не хворобою, а відхиленням від нормального стану здоров'я. Багаторічні спостереження довели, щотакзване сповільнене мислення у багатьох випадках є наслідком загального нездужання, якого не відчуває і сама дитина, а не якихось фізіологічних змін або порушень функції клітин кори півкуль. В окремих дітей можна помітити хворобливо бліді обличчя, відсутність апетиту. Щонайменші спроби поліпшити харчування викликають реакцію: на тілі з'являються прищики. Найретельніші аналізи ні про що не свідчать: усе нібито благополучно. У більшості випадків виявляється, що ми маємо справу з тим порушенням обміну речовин, яке виникає в результаті тривалого перебування в кімнаті. У разі такого порушенні дитина втрачає здатність до зосередженої розумової праці. Особливо зростає кількість нездужаньу період бурхливого розвитку організму і статевого дозрівання.

Єдиним радикальним лікуванням у таких випадках є зміна режиму праці й відпочинку: тривале перебування на свіжому повітрі, сон із відчиненою кватиркою, ранній відхід до сну і ранній підйом, хороше харчування. Окремі діти на вигляд видаються здоровими, а під час уважного вивчення їх праці відкривається якісь приховані хвороби. І ось що цікаво: приховані хвороби і нездужання особливо помітні тоді, коли вчитель прагне наповнити кожну хвилину уроку напруженою розумовою працею. Для деяких дітей абсолютно непосильним є курс вчителя на те, щоб «не була згаяна жодна хвилина уроку». Я переконався в тому, що цей «прискорений» темп непосильний і шкідливий навіть для абсолютно здорових дітей. Надмірне розумове напруження призводить до того, щоу дітей блякнуть очі, затуманюється погляд, рухи стають млявими. І ось дитина вже ні на що не здатна, їй би тільки на свіже повітря, а вчитель тримає її «в запрягу» і підганяє: «швидше Чудовий педагог В. О. Сухомлинський так писав про значення здоров'я в житті школяра:

Єдиним радикальним лікуванням у таких випадках є зміна режиму праці й відпочинку: тривале перебування на свіжому повітрі, сон із відчиненою кватиркою, ранній відхід до сну і ранній підйом, хороше харчування. Окремі діти на вигляд видаються здоровими, а під час уважного вивчення їх праці відкривається якісь приховані хвороби. І ось що цікаво: приховані хвороби і нездужання особливо помітні тоді, коли вчитель прагне наповнити кожну хвилину уроку напруженою розумовою працею. Для деяких дітей абсолютно непосильним є курс вчителя на те, щоб «не була згаяна жодна хвилина уроку». Я переконався в тому, що цей «прискорений» темп непосильний і шкідливий навіть для абсолютно здорових дітей. Надмірне розумове напруження призводить до того, щоу дітей блякнуть очі, затуманюється погляд, рухи стають млявими. І ось дитина вже ні на що не здатна, їй би тільки на свіже повітря, а вчитель тримає її «в запрягу» і підганяє: «швидше, Чудовий педагог В. О. Сухомлинський так писав про значення здоров'я в житті школяра:

Як допомогти дитині адаптуватися до школи

Кажуть починати завжди важко. Проте усі знають, що багато чого в нашому житті залежить від доброго початку. Пам'ятайте про це, дорослі, і ніколи не вимовляйте слова: « Це тільки перший клас».

Серед безліч почуттів, які наповнюють батьків, коли вони вперше проводжають своїх дітей до школи, виявляються два найсильніших - радість і тривога. Радість, що їх малюки виросли і їх чекає багато незвіданого і захоплюючого. Тривога - як вони впораються зі шкільними турботами, чи не стануть відстаючими, як складуться їхні взаємини з навколишніми. Видко проходить святкова вереснева атмосфера, починаються шкільні будні і для тривог з'являються реальні підстави. Дитину немов підмінили.

Схвильовані мами, а зрідка навіть татусі, поспішають поділитися своїми тривогами з учителями. Про що вони говорять?

Про те, що до школи у них була чудова дитина, товариська, добра, слухняна, старанна. Вихователі постійно хвалили і до тепер згадують із задоволенням.

А тепер усе змінилося. Малюка просто не впізнати! Уроки робити не хоче, тягне, відкладає на потім. Доводиться примушувати, силоміць садовити за стіл. Нічого нового...Режим!

Деякі батьки можуть скептично зауважити: «Подумаєш, режим! Чи так це важливо дотримуватися його?».

Так! Двох думок тут бути не може. У житті першокласника режим дня набуває особливого значення.

Перша умова - сон. Потрібно рано вставати, а отже, і лягати не пізно, інакше накопичується хронічне недосипання. Рідше, денний сон, такий звичайний у дитячому садку, як правило, скасовується.

Друге - рухи. Це найнеобхідніша умова успіху першокласника. Для того, щоб дитина добре навчалася, її руховий режим має складати 12-14 годин на тиждень.

Третє - повітря. Прогулянки на свіжому повітрі - найсильніші ліки від перевтоми.

Денна норма прогулянки першокласника - 3 години. А скільки гуляє ваша дитина? Напевно, менше. До чого це призводить? Перевтома накопичується, нестача свіжого повітря збільшується. У результаті батьківська недбалість обертається на шкоду школяру. Він виснажується в боротьбі з неправильним режимом, уроками, які не піддаються. Важко входить в світ обов'ків, яких не мав колись, причому обов'язків не завжди приємних.

Поганий настрій

Найнебезпечніший ворог школяра - поганий настрій. А він залежить від того, як пройшов ранок.

У цього малюка « знову проспали» і тепер його очікує маса неприємностей. Зарядку не зробив, поснідати не встиг, зібрався як-небудь. Дитина і так поспішає. Але дорослі підганяють її і сварять за повільність. У школу доводиться бігти, проте на початок занять все одно спізнилися. Збентеження в душі. Тремтячими руками малюк відчиняє двері і несміливо йде до свого місця. Все в нього валиться з рук.

Зібраність, відповідальність, самоконтроль.

Зібраності і самостійності бракує багатьом першокласникам. Все це - вади сімейного виховання. Трапляється, батьки, налякані незібраністю малюка, вважають постійний контроль єдиним способом привчити його до відповідальності.

Як вони це роблять? Старанно і постійно дорослі починають піклуватися про свою дитину. Ввечері збирають ранець, звіряючись із розкладом. Ні на хвилину не залишають без нагляду під час готування уроків, сидячи поруч за столом, телефонують однокласникам і навіть вчителям. Щоб дізнатися домашнє завдання: « Він у мене такий забудько».

А «забудько» досить швидко починає розуміти, що навчальні проблеми не стільки його, скільки мамина справа. Виконає вправу невірно. Отримає оцінку нижчу за ту, на яку розраховувала, і в сльози, та ще й домашнім дорікне: « Т. мамо ( або бабусю), винна!». Отут би саме запитати дитину « А чим ти сама на уроці займалася?».. Але дорослі чомусь так само пристрасно продовжують терпляче день у день, крок за кроком разом із своїм сином чи донькою освоювати шкільну програму. І так із року в рік, доти, доки, нарешті, « заочне навчання» у середній школі стає їм не під силу.

І тоді дитині доводиться скрутно. Розбещена опікою, вона звикла до постійної суттєвої допомоги і не набула необхідних навичок для навчання. Їй бракує зібраності, відповідальності, самоконтролю. Настає момент, коли навчатися школяру стає неймовірно важко.

Батьківська турбота, увага і контроль, безумовно необхідні першокласнику, але діяти треба розумно, обережно, настирливо, не даючи дитині приводу перекласти свої обов'язки на чужі плечі.

Якщо хтось із членів сім'ї взяв цього року відпустку у вересні, а хтось у жовтні, то ви прийняли правильне рішення. Саме на початку шкільного життя порада і підтримка старших так важлива для маленької людини. Саме зараз вона особливо потребує того, щоб поруч із нею були найближчі люди, які у будь-який момент, якщо знадобиться прийдуть на допомогу.

Що таке «Готовність до навчання в школі?»

Чи віддавати дитину майбутньої осені до школи чи ще рік почекати з початком навчання? Багатьох батьків шестирічок і, навіть тих, кому ще немає шести, хвилює це питання аж до першого вересня. Заклопотаність батьків зрозуміла: адже від того наскільки успішним буде початок шкільного навчання, залежить успішність дитини в наступні роки, його ставлення до школи, навчання і, в кінцевому результату, благополуччя в його шкільному і дорослому житті.

«Моя дитина з трьох років читає, рахує, вміє писати прості слова. Їй напевно, нескладно буде вчитися в першому класі », — часто можна чути від батьків шестирічок. Проте навички, набуті дитиною в письмі, читанні і рахунку ще не означають, що дитина психологічно дозріла змінити діяльність з ігрової на навчальну. Крім того, необхідні особистісні якості та мислення малюка просто не встигають розвинутися, не вистачає ні часу, ні сил.

Що ж таке «готовність до навчання в школі»? Зазвичай, коли говорять про готовність до шкільного навчання, мають на увазі такий рівень фізичного, психічного і соціального (особистісного) розвитку дитини, який необхідний для успішного засвоєння шкільної програми без шкоди для її здоров’я. Отже, поняття «готовність до навчання в школі» включає: фізіологічну готовність до шкільного навчання, психологічну та соціальну або особистісну готовність до навчання в школі.

Всі три складові шкільної готовності тісно взаємопов’язані, а недоліки кожної з її сторін, так чи інакше, позначаються на успішності навчання в школі.

Дитина завжди, незалежно від віку, готова до отримання нових знань, тобто готова вчитися, навіть якщо ми спеціально її навчанням не займаємося. Чому ж тоді у деяких дітей при навчанні в школі виникають проблеми різного характеру?

Це можна пояснити наступними причинами:

1. Сучасна школа може навчати далеко не всіх дітей, а тільки тих, яким притаманні певні характеристики, хоча навчатися здатні всі діти.

2. Школа зі своїми нормами, методами навчання і режимом пред’являє першокласнику цілком певні вимоги. Ці вимоги жорсткі, консервативні і дітям доводиться пристосовуватися до школи, не чекаючи змін з боку школи.

3. У школу приходять різні діти, але до всіх пред’являються однакові вимоги.

Що повинна знати і вміти дитина, яка готується до школи?

1. Прізвище, ім’я, по — батькові своє і батьків;

2. Свій вік (бажано дату народження);

3. Свою домашню адресу; країну, місто, в якому живе, і основні визначні пам’ятки;

4. Пори року (їх кількість, послідовність, основні прикмети кожної пори року; місяці (їх кількість і назви); дні тижня (їх кількість, послідовність);

5. Вміти виділяти суттєві ознаки предметів навколишнього світу і на їх основі класифікувати предмети за наступними категоріями: тварини (домашні і дикі; жарких країн, Півночі); птахи, комахи, рослини (квіти, дерева), овочі, фрукти, ягоди; транспорт (наземний, водний, повітряний); одяг, взуття та головні убори; посуд, меблі, а також вміти розділити предмети на дві основні категорії: живе і неживе;

6. Розрізняти і правильно називати площинні геометричні фігури: коло, квадрат, прямокутник, трикутник, овал;

7. Володіти олівцем: без лінійки проводити вертикальні і горизонтальні лінії, акуратно зафарбовувати, штрихувати олівцем, не виходячи за контури предметів;

8. Вільно орієнтуватися в просторі та на аркуші паперу (право — ліво, верх — низ і т. д.);

9. Складати ціле з частин (не менше 5-6 частин);

10. Вміти повно і послідовно переказувати прослуханий або прочитаний твір, скласти розповідь за картиною; встановлювати послідовність подій;

11. Запам’ятовувати і назвати 6-8 предметів, картинок, слів;